євроремонт

забий мене!
я - цвяшок.
нехай мої мізки розтечуться по білій стелі
наших порожніх
невдало прожитих аркушів,
наших німих аркушів,
котрі не витиснуть з себе
навіть плямкання губ
у дні писання червоних слів
чорною ручкою, -
а потім розтануть,
як тануть гострі бурульки
опісля падіння,
загрузаючи в землю,
в теплу землю
твоїх
колись материнських
колись нешпакльованих рук.

забий мене!
завісь картиною
з дуже банальним пейзажем,
або вчепи поличку,
з розставленими за алфавітом гріхами,
численими опусами і трактатами
ось_так_воно_мабуть_краще,
ось_так_воно_мабуть_правильно, -
і слідуй,

най тобі буде легше,
та обов"язково переконайся,
що мене не видно,
що я забита всмак
твоєму внутрішньому декоратору,
майбутній дружині, дітям,
сусідському песику
породи чіхуахуа,
що я -
цвяшок.

забий мене!
будь молотком до кінця,
якщо кажеш, що у цій квартирі
все має бути
на своїх місцях.