люди заплющуючи очі
розганяються
і пірнають одне в одного ніби
у водойму
без страху мілини підводних
каменів битого шкла
а коли роззираються розуміють
вони – вода
і не можуть напитися і
хочеться пити щодня
себе у комусь когось у собі
а ти закоханий у сливу
і якби не заплющував очі не
розганявся
розбиваєш голову об її
покручений стовбур
і проступає кров на сливі і
на тобі
вона хилить до тебе віти і
на рани кладе плоди втім
як можна взяти серце в якому
ніколи не буде
для тебе достатньо води
і правильно, що кінцівка без змін. нічого ото вірші вимучувати, бо вони від того кращими не стають. особливо сподобався рядок "вона хилить до тебе віти і на рани кладе плоди "
ВідповістиВидалитита зі змінами. я її чотири рази переписувала від першого варіанту з "я для тебе стала деревом і шось там милий тра-ля-ля", втім, вже втомилася, думати про всі ці сливи, тому поки так, а коли голова освіжиться - мо, вернуся)
ВідповістиВидалитиале я тобі дуж вдячна:) загалом, останнім часом ти найперший мій читач:)