стигматовані думки

Стигматовані думки опускаються в низ живота,
Вириваються назовні рештками ненароджених нами життів.

Кров на руках, по ногах, кров на дзеркалах майбутніх шляхів
Запікає надовго трирани, нудоти...

Залишаєм на завтра вчорашні сніданки душі,
Недоїдене світло і страви холонуть до пізніх цілунків.
Я не привід, не привид, не провод, хоч якби хотів
Ти залізти у мене... в щілинки... в кущі...

Стигматоване небо сьогодні не плаче,
Погвалтоване вироком поглядів зцілених ввись.
Я втискаюсь в буття щеневкраденим щастям
І шепочу до Бога: "Дивись!
Розчленований припис святого дитяти,
Світ звиває хробаччя перегною і гною занедбаних днів.
Salva nos! - а чи, може, для тебе смерть краще?
Рукодив? Серед кодла щурів?!"
Стигматоване пекло, мов спорід із раєм,
В ньому бракне вогню, бо сірник загорівся не там.
Дотліває прядило столітніх циклічних рейкар,
А герої з нехрестям сміються навзаєм.

Постмодерно... чудовно... деградно,
Мов утопки в лайні і вині, 
Ми благаємо в Бога не раю,
А клинка у сусідській спині.

Стигматовані думи: і пекло, і небо 
Поргуповано рвуться в моїй голові. 
Salva me! - а чи краще - не треба,
Боже вільна! Вільню мені!!!

виступ під час супу у рівному

Мій перший у житті виступ на люди зі своїми текстами. Фестиваль сучасної української поезії, Рівне, вересень,2010р.

Як би мені не було соромно за цей виступ, бо він як і перший млинець вийшов комом, але він для мене був і є найбільш вагомим з усіх, котрі мала. То якось дивно, перші три виступи пам"ятаєш, як сьогодні, решту - навіть не рахуєш. А все тому, що перше. 

Перед виступом випила купу заспокійливого, саме в той час лікувалася, але мені не допомогло, скоріше навпаки: коли вийшла на сцену, тремтіла усім тілом, буквально, взяла себе в руки, щоб не впасти. Подібне тремтіння у мене було, окрім цього, ще двічі: у Ніжині (2012) і у Львові (2013), щоправда, це єдиний випадок, коли тремтіння передалося і на голос. Також це єдиний раз, коли читала напам"ять. Ну, власне, там видно, чому єдиний:) А опісля був "чудовий" відгук Горобчука, який повік, мабуть, не забуду, як і усі критичні відгуки, які я коли-небудь отримувала. Якби не ВКВ, Новіцька і Ільків-Свидницький, я б більше ніц не писала.