я ліпитиму тебе ззаду,
як ліплять горщики пластичні хірурги
на пласких поверхнях жіночих серце-щитів,
розминатиму тебе теплими пальцями
повільно, ніжно, доки ти не повіриш,
як сильно я тебе люблю,
не станеш м’яким, довірливим, відкритим,
до стану, коли байдуже,
що, як і хто твій майстер: Йода
чи Панас Петрович з львівського Керамічного заводу.
я ліпитиму тебе на кухні,
фільмуватиму майстер-клас на камеру,
як чергове народження в пологовому будинку
по той бік нашої вулиці.
най інші вчаться,
не чіпляють собі на душу написи:
«така ж як і всі –
ДУРЕПА»
а потім у піч!
різко, без жалю, свідомо.
гори!
і нехай тобі буде боляче,
як боляче кожній дванадцятирічній дівчинці,
