загубились блакитні - журавлині нитки
візерунком стають, ніби душі-примари,
відлітають, а за ними і ти.
вітер рве, ніби одяг зриває,
листя з тіл полохливих дерев,
я за ногу тебе із тим листям тримаю.
- відпусти! - мені кажуть. - одначе впаде!
не сцілують бруківку сонця губи ласкаві,
дощ замісить журу, ніби тісто, із болю, -
твій останній листок не впаде,
доки стовбури наші - переплети любовей
