як сліди кинутих каменів на воді
і збираються у мішки у зморшки
під твоїми очима
хто ти мені
що рахуєш смужки
на зап’ястках і скільки тих згарищ
за моїми плечима
осінь ти плачеш
ступаєш ногою босою
поміж заточених слів
лелек
пропалених його папіросами
знаєш а смерть – то ніщо
якщо воском свічок
серце пролито давно
на одну з малих тобі сорочок
