мовчання

мовчання – це така довга алея між липами…
Галина Крук

мовчання – це така довга алея між липами
коли ти йдеш і думаєш про свої нові сонцезахисні окуляри
а я просто не знаю як сказати
усі слова душаться десь далеко-далеко всередині
мов в газовій камері і…
помирають
у нас помирають
ми йдемо двома кладовищами між вічними липами
і я просто не знаю як сказати

кохання – це така помаранчева лавка
на яку ти мене садиш щонеділі і питаєш
чи не набридло мені убивати
а я думаю про те
що тут досі не просохла фарба

сумно мабуть отак

сумно мабуть отак
пролітати повз станцію
і знати що ніколи-ніколи тут…
О. Коцарев

сумно мабуть отак
пролітати повз станцію
і знати
що ніколи-ніколи тут
більше не буде
щастя

твоєї присутності
по той бік
моїх віконних
жалюзей

стрибаю скрипами
твоїх сходів
все нижче і нижче
щоб сонце ранами
списало дні

усі ж вершини
вже кимось взяті
давно вже зайняті

кажеш щастя –
мати сім’ю знати
як бути чоловіком
батьком

ніжність

Давай пограємо у ніжність
У порно ми вже пограли
Д. Лазуткін

давай пограємо у ніжність, -
у порно ми вже програли, ніби в блекджек:
кожен лишився при своїх фішках,
зі своїми розкладами і при своєму виграші,
самотнім…

коли постійно ставиш на чорне в своїй душі,
чорне стає душею, але все ж важливо,
куди почергово, мов шахові фігури,
зникають наші маленькі пустотливі негренята,
наші маленькі сірі скелетики,
які вже давно переросли свої великі темні шафи
і вирвалися на волю
львівськими левами,
київськими трансформами,
гострими легкими дротиками…

у саму десятку нашого спільного хворого серця,
що тепер майорить червоною цяткою
на японському прапорі
невдалого сходу нашого західного кохання.

давай пограємо у ніжність, -
більше ми вже не програємо.

твоя молитва

Андрію Мироховичу*

твоя молитва – тиша над сонним містом
 у конвульсіях ліхтарного світла:
така ж проста і багатозначна, мов дівчина
після теплого душу, що скидає перед тобою
свій шовковий халатик і дивиться,
ЩО… ТИ… РОБИТИМЕШ… (?)
така ж тривожна, мов серце пташеняти
перед першим польотом з твоїх безпечних долонь…
така ж…
ТУК-ТУК… ТУК-ТУК… ТУК-ТУК, -
мов прибуваючий потяг, котрий дає надію на рух вперед,
і той, на який вже запізнився,
і той, котрого більше ніколи в житті не буде…
твоя молитва…
скажи мені, кому ти молишся, стоячи на своєму карнизі,
над сонним містом в конвульсіях ліхтарного світла,
коли не знаєш, чи вона прокинеться,
чи взагалі хтось прокинеться поряд твОїх грудей,
коли не знаєш, чи хочеш, аби хтось колись прокидався
В ТВОЄМУ СОННОМУ МІСТІ… (?)

вєлік

забуваєш про свого вєліка
про тачанку моделі машинок
все тобі американські гірки з обмеженням віку
постійні стрічки хічкока без квитків на останні ряди
все тобі заратустра і у всьому тобі кустуріца
а так часом хочеться
щоб пурпурові вітрила напнулися
і ніякого тобі достоєвського мопассана
чи мілевського в основному складі твого динамо
ніяких боварі любих друзів ніф-ніфа наф-нафа вовків-братиків
лише тома сойєра далекі галактики і ніколи-ніколи не плакати
що буратіни стають карабасами
знаєш
треба частіше вмикати в собі джекі чана чи форреста гампа
не знімати нового титаніка і ніколи нікого не приручати
а приручати – так сталіна
забуваєш про свого вєліка всі ці сказкі якогось пушкіна
я люблю тебе езотериків травмування свідомости лунтіків
та не буде ні я (романтика) ні сореля ні карбонаріїв
просто знай
і на твоїй троєщині
колись проростуть тюльпани