сумна як мім..

Цитую вірш Миколи Ільків-Свидницького "Сумна як мім" на Севама-фесті-2012:)

виступ під час севама-фесту-2012, нспу

годувати кота

змити чергову зраду,
погодувати кота,
прогнати із себе Терезу –
три речі, котрі постійно забуваю зробити
перед тим, як побачитися з тобою.

ти прекрасний сьогодні, любий! -
я нарешті навчилася не соромитися себе,
а ти цілувати моїх чоловіків,
робити вигляд, що нічого не сталося,
і замовляти віскі.

я мала б сказати: що все колись зміниться,
шкодую, люблю, буду хорошою дружиною/матір’ю,
але ж ми обоє достатньо дорослі, щоб вірити,
і можемо обійтися без зайвих натяків…
замовляй подвійний!

хвилина, дві… години мовчання, -
так проходить життя, у якому могли ще бути щасливими,
та існуємо

будні

тепер у нас жовті будні:
у жодному разі не сонячні,
все більше – лимонні,
як жовті зуби
цигаркової посмішки,
як синці
кілька місяців поспіль
чи люди,
спечені працею/втомою,
свічки в церкві, -
хто ми є? –
питання таке ж жовте,
як подаровані богом квіти
у дитячому серці ісаака,
котрий йде слідом,
але не знає,
куди веде його батько,
а головне, - для чого?
куди ми йдемо
цією іржавою стежкою,
коли світлофор
на переході кожному
попереджує:
«обережно ви!»
обережні ми:

сьогодні мене назвали "коровою"...

сьогодні мене назвали «коровою»,
а я думаю, - «божою»,
а я думаю, - «бедриком»,
а я думаю, - «сонечком»…
ми живемо химерами;
ми живемо так боляче,
ніби щось усередині
помирає без прощення,
помирає без спрощення
у тенетах надуманих;
ми згораєм кометами;
вибухаєм Везувієм,
і киплячою лавою
по фіалках примружених
у душі своїй шрамами
викорчовуєм мрії ми,
і лишаються пустощі,
і лишається пусто так,

не тремти

не тремти
наше щастя тривке зачекай
скоро пройде негода
ти не зчуєшся як розцвіте
всохла вишня
здолає закони природи

не тремти
сонячні промені
руки полум’я
відблиски сяйва свічі
знаєш
усі ми третиною клоуни
і на четверту
чогось глядачі

не тремти
дощ всього лиш оновлення
це не сльози
краплини душі
застигають чорнилом
покутами спогадом
я невиправна
а ти (?)

не тремти