будні

тепер у нас жовті будні:
у жодному разі не сонячні,
все більше – лимонні,
як жовті зуби
цигаркової посмішки,
як синці
кілька місяців поспіль
чи люди,
спечені працею/втомою,
свічки в церкві, -
хто ми є? –
питання таке ж жовте,
як подаровані богом квіти
у дитячому серці ісаака,
котрий йде слідом,
але не знає,
куди веде його батько,
а головне, - для чого?
куди ми йдемо
цією іржавою стежкою,
коли світлофор
на переході кожному
попереджує:
«обережно ви!»
обережні ми:

розходимося
різними напрямками
поперечних перерізів
лихомарева днів,
мов трубочки
якогось із дорогих
коктейлів,
і сходимося,
мов стрілки,
лише в окремих
випадках, -
для сварки.

жовті будні –
це тобі не зелені,
але ще не червоні
ягоди.
їж, не вдавися,
але не питай,
чому так болить…
живіт.