як падає вона поночі самогубцями з щонайвищого мосту краплями в раковину
як глухо і страшно непрочитаними листами розриває се падіння поховальну тишу
як коле вода мені розплескана кров'ю незапокоєна по рівчаках металевих тканин
як зникає вона висихає сльозами і слідами переходить пунктиром неначе в пісок
як голосить труба ніби плямкає риба губами і просить повітря ковток ще води
в цей момент кран як Бог
мені шкода його
стільки пролито марно
води
Немає коментарів:
Дописати коментар