Від удару її тіло розірвало на шматки і рознесло узбіччям на 2 кілометри. Люди збирали її: там
руку, там ногу. Хто вона? - можна було здогадатися лише по русявій дівчині, котра стояла на пішохідці і трусилася усім тілом.
- Мамо. Мамо. Мамочко...
Валька була алкоголічкою. Ніхто не знав, чого їй не вистачало. Добрий чоловік, двійко дітей,
господа. А усі її вечори і ночі проходили у придорожньому кафе-барі-готелі за п'ять кілометрів від села. Там, серед далекобійників,
Валька напивалася до усиньки і віддавалася солодкій утісі. Звісно, якщо чоловік чи діти не знаходили її раніше і не вмовляли
повернутися додому.
- Да ти підар, чуєш, підар. - кричала вона найчастіше. - Сучі діти, згиньте.
У одну з таких ночей згинула вона. Наталка не довела матір додому. На пішохідному переході посеред
швидкісної траси та випустила її руку і кинулася під фуру.
- Бог забрав у мене мати. Ви цього не зрозумієте. - почала було вона, затягуючись цигаркою за
школою. - Це так, ніби у вас за плечима фортеця. Не важливо, яка вона, що люди говорять. Важливо, що вона ваша. Сили додає вже те,
що вона є. Як точка відліку. І раптом її не стає. Від фортеці за вашими плечима не лишається каменя на камені. Ви посеред чорноти
і більшене знаєте, куди і до чого йти. А потім я познайомилася з Вадимом. Думаю, коли Бог забирає у вас когось понад біль дорогого,
він завжди когось і дарує натомість.
Бог порік і подень, одного за одним, забирає людей, котрих я люблю, і... не думаю, що то Бог.
