коли зблідне аркуш паперу

Коли зблідне аркуш паперу,

І ти не прочитаєш слів,

На червону землю під холодним небом

Ляже тихий і дуже солоний сніг.

Запитаєш… а він мовчатиме,

Буде танути миттю на кінчиках вій

І прозорою білою ляпкою

Все писатиме: «більше не твій!».

Кинеш в урну листочок зіжмаканий,

Вже за звичкою зайдеш в магазин,

Купиш курку, вина і налякано

Знову ляжеш у ліжко не з тим.

Будеш думати, довго не спатимеш,

Що зробила, коли, чи не так…

За вікном щось мороз малюватиме,

Ніби дротом колючим по теплих руках.

Завтра що? Чужі діти санчатами,

Мов ножем по змарнілій щоці,

Будуть різати біль твій на клаптики,

На маленькі шматочки душі.

Все летітиме сніг, все лягатиме…

І байдуже, чия вже вина…

Знаєш, не треба щастя шукати там,

Де його не було і нема.