приверзла

Залиши на узбіччі
Невгамований голод, 
Бажання і спрагу, 
Неприборканий холод, 
Її залиши. 
Ці п’явки, замість вуст, 
Морс малиновий 
Вкрай досмоктали.    
Рукодроти електрики.  
Безтепло.  
Час хвощів. 
Ну навіщо тобі ці дощі?! 
Загорнись 
В край засніжених полос, 
Голос 
Не почуєш її, 
Хоч і як вже кричати 
Будуть чорні її дитинчата, 
Заблукалі у хащах душі. 
Залиши на узбіччі, 
Пройди, пролети, 
Доки серце ще б’ється у грудях 
Безперервним азартом лото 
Купуй_ще_далі _буде.  

Залиши…

Я ж занадто люблю,

Щоб тебе самоті залишати.

можоритарність

Спльовувати кров сторіч
з напівроззявленої на чужий хлібець пащеки,
ніби спорювати живіт прийдешнім
потай від патологоанатома наших життів:
спершу - лячно, а потім – солодко, і
ти вже не знаєш, хто насправді твій Крішна,
є він на небесах, деінде чи показує фак
з бігбордів по і на околицях міста.

Вдома голосувати за совість –
німотно записана класика 
з подачі недолугого реміксолога,
хочеться плакати, тобі, мій маленький Нео,
та хто сказав, що ця матриця, 
краща реалу, неба
прострочених запитань, модифікованих звернень
не до МорфЕя, радше - до МОрфія...
Навіщо агентами паритися, 
коли можна з Трініті?!
Постав врешті галочку, Нео!

Акт самозреченя/спалення
вигадала інквізиція ще до зародження тероризму,
екстремістів та підвищення цін на час
для найменш захищених прошарків нашого населення.
Думаєш, так буде краще, як на дні народженні
найвідомішого світу дурбелика, та
уся ця фарба, куплено-крадена, розтікається -
гарно,

вушко

Ярославу Гадзінському

я почала жити у твоєму павутинні 

харчуватися мухами
водитися з павуками
чекати ночі
аби виповзти з-за твоєї тіні
до тебе ж
у реальні сни
де ми - це ми
де ніч - це ніч
але…
трапляється часто я хочу вина
рожевого
білого
сухого
напівсолодкого
байдуже
аби не пити з твоїх вен
твоїх очей
розтоплених хтивих домізок
чи…
мати своє перо
адже насправді відносно все
і твоє павутиння
і моє вино
вони були колись птахами
розцяцькованими
стильними
навіть брендами
і точно-точно
вміли літати
та…