***

Завжди у кишені Супер Момент
Знаєш так часто не клеїться
Так часто щось розривається
Навіть рядки
І ті не складаються

Кажуть для усіх поверхонь
Наношу на серце
Та чомусь лише пальці
Злипаються

струна тремтить

Струна тремтить: це музика чи втома?
Чи біль її? Струна в мені болить
За тих, хто йде у ніч додому,
За тих, хто йде один у ніч.

А дім, як Даль, а дім, немов Далі:
Близькі і рідні перетворюються в тіні,
Їх відкидає світло ліхтарів,
Немов автівки на узбіччя долі.

Тримай мене, тримай мене за світ -
Нас завжди двоє у однім двобої!
Серед цвітінь чуми блукає слід,
Та хай там як, а я іду з тобою.

Струна тремтить: ні музика, ні втома -
В очах своїх комусь будую дім.

ти ж знаєш...

ти ж знаєш я б ніколи тебе не образила
якось дивно це говорити
сидячи нагою у порожній керамічній ванні
притулятися чолом до її вигинів
ніби у пошуках студи чи колін
на яких ніколи не лежала у матері
відкривати долоні мов до останнього тепла
яке тікає через шиби вагону поїзда
чи життя і намагатись полікувати
ніби метелика чингачгук
ніби хетті уа-та-уа
але повертається краник
і до мене підступає вода
нових слів рядків із віршів
захованих образів
невідкритих нікому істин
занурююся у них
і лише ланцюжок зі срібним хрестиком
робить це занурення тимчасовим
підіймаюся
над своїм болем і твоїми образами
вода перетворюється у каламуть
виходжу із неї ніби з річки
течія якої ні до чого не веде
а ти тримаєш переді мною рушник
ти ж знаєш я б ніколи тебе не образив
і я вперше розумію
як твердо
ти тримаєш за ним
рушницю

с.н.

у сукенці сірій з ногами босими
мощуся на крижині білій
серед океанів осеней
а довкола суцільна темрява
не пливу я лист осиковий
вітром вирваний з дому-дерева
я закохана та не спіймана
хвилі бавляться ніби м’ячиком
загорни мене хоч би холодом
крила батьківські з корнем вирвані
так несе ж бо серце вибите
снігу сніжний мій дух протягую
я беззахисна хоч зі стягами
крига кривиться кризі байдуже
та чи винна я серед осеней
лиш у ній моє відображення