мощуся на крижині білій
серед океанів осеней
а довкола суцільна темрява
не пливу я лист осиковий
вітром вирваний з дому-дерева
я закохана та не спіймана
хвилі бавляться ніби м’ячиком
загорни мене хоч би холодом
крила батьківські з корнем вирвані
так несе ж бо серце вибите
снігу сніжний мій дух протягую
я беззахисна хоч зі стягами
крига кривиться кризі байдуже
та чи винна я серед осеней
лиш у ній моє відображення
Немає коментарів:
Дописати коментар