Дивитися у дуло пістолета ніби заглядати у колодязь
на дні якого поряд вимитого каміння ховається істина
і вічність
боятися її усім своїм кругозором
розподіляючи час
на секунди
у яких ледь чутно помах крила
у височині маячного птаха над тобою
голоси заквартального дитячого майданчика
і хід коліс по вибитому з доріг щебеню
загортати страх ніби новонародженого
у батьківську сорочку
шшш... казати йому перед неминучістю
ніби заплющувати очі на відро
яке з несамовитою швидкістю
ось-ось плюхнеться і розплескає
зібрану спокоєм поснулу воду
ніби лаву по тілу вулкана
запали мене чуєш
запали
дай на іскрах очей твоїх
я згорю
і роздмухуй розвій мене
до золи
бо із попелу днів
по вівтарю
я повернуся
темним світлом
і стоятимеш так коло хати
перемурзаний чорним і білим
журавлів своїх зустрічати
і тужити з синицею в лівій
позабудь мене чуєш
позабудь
дай спливти мені спогадом
по воді
не тримай мене і не руш
з перепуть
з ласки Божої
по останній зорі
ми знайдемося
своїм світом
Андрію Мироховичу
"Л. як Жак що курить на канапі у своєму кабінеті"*
темно-коричневий фільтр RІCHу
гіркне у роті мов жовта піґулка
чи то Но-шпи чи то прощання
загалом не важливо що його ковтати вдень
аби пережити ніч
не "дивитись у небо мов пілот на пенсії"**
не дивитись на землю з висоти свого шостого поверху
не хотіти униз
кажеш присвяти мені текст
додаєш ти ж дивись лише гарний
пачка Зібрання*** чорного-чорного
повторює долю Ана-10а****
розкривається у прокуреному до крові повітрі
