на дні якого поряд вимитого каміння ховається істина
і вічність
боятися її усім своїм кругозором
розподіляючи час
на секунди
у яких ледь чутно помах крила
у височині маячного птаха над тобою
голоси заквартального дитячого майданчика
і хід коліс по вибитому з доріг щебеню
загортати страх ніби новонародженого
у батьківську сорочку
шшш... казати йому перед неминучістю
ніби заплющувати очі на відро
яке з несамовитою швидкістю
ось-ось плюхнеться і розплескає
зібрану спокоєм поснулу воду
ніби лаву по тілу вулкана
умиваєшся нею випадаєш росою
яка багріє на сонці від кількості пійманих зайчиків
укриваючи землю хвилинно німою тишею
перед падінням пістолета
нещодавно націленого на дно колодязя
порох на рукавах
і розбите твоє відображення
Немає коментарів:
Дописати коментар