сьогодні мене поміняли на револьвер...

сьогодні мене поміняли на револьвер...

кинули в коробку

і сховали під ліжком дитячої,

мов якийсь вагомий секрет,

котрий відкривають пізно,

або ніколи.

мені було холодно і темно.

здавалось, хтось натиснув на off, -

і життя моєї матриці вимкнулось,

та я продовжувала битися,

як серця слабких юродивих народжених,

кинутих зі скелі

у розквіт первІсної Європи;

моя система втратила панель керування, -

і я спалахувала

все більшим боєм,

приступами нелюдської агресії

по тонких стінах своєї паперової камери;

чекала, коли врешті випустять;

боялась, що мене врешті випустять,

мов пару,

чи останнього грішника

зі самоствореного чистилища,

де кожен янгол

має кий і електрошокер, -

і я буду мститися,

як вміють любити і бити

в Кавказьких горах,

Лівії чи Ірані. 

це сталося в п"ятницю...

на четвертий рік обміну

і утримання в карцері...

мене поміняли на 12 в табелі...

кинули в коробку

і заховали в кабінеті біології...

вчительку звали Марія Іванівна.

вона часто брала коробку на руки,

пестила,

прикладала до стінок вухо,

слухала мій бій,

казала: "більше не виберешся,

ми розітнемо тебе

привселюдно, мов зрадника,

щоб більше не билося,

щоб більше не..." -

і я б не вибралася,

якби не була серцем

маленького хлопчика,

котрий скоро дізнається,

що револьвер і оцінки в табелі-

то зовсім не головне.