до мене приходять привиди
не вночі як страхіття прохані
з ними куримо папіроси ми
димом душимо душі вдушені
ніби стане ще ніби пустощі
і розбите вщент не рахується
перший каже так буде краще нам
кожен в клітці птах прагне вольниці
відпусти зневаж і як вітер лови ці
нанівець зведи най покояться
най покаються тіні затінків
мовить другий що аж чортиця
думка чорниться ніби маківка
що цвіла колись та посивіла
віднеси його поки сонного
решта цідить словами мурами
ген із серця свого...
а хто ви всі
тумани над столами розсіються
і залишуся я і залишиться Вінниця
це життя на хрестах і на милицях
яблуневий сад доки світиться
щось таке в мені непогашене
понад силою понад вірою
Немає коментарів:
Дописати коментар